СПРАВА САПІТАШ ПРОТИ УКРАЇНИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «САПІТАШ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SAPITASH AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 864/16 та 2 інші заяви –

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

12 грудня 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сапіташ та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

         Діана Сирку (Diana Sârcu), Голова,
        Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
        Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 листопада 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі – Конвенція).

2.  Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3.  Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4.  Ці справи стосуються скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Вони стверджували, що накладення стягнень у вигляді штрафів і конфіскації усієї суми їхніх отриманих законним шляхом грошових коштів, що перевищила дозволений ліміт, внаслідок недекларування її митним органам, було непропорційним заходом.

ПРАВО

I.      ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5.  Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II.    СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

6.  Заявники скаржилися, головним чином, на непропорційні стягнення у справах щодо порушення митних правил – конфіскацію незадекларованої готівки та накладення штрафу. Вони посилалися, прямо чи по суті, на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

7.  Застосовні принципи щодо конфіскації майна наведені в рішенні у справі «Габріч проти Хорватії» (Gabrić v. Croatia), заява № 9702/04, пункти 31 – 33, від 05 лютого 2009 року).

8.  У керівній справі «Яремійчук та інші проти України» (Yaremiychuk and Others v. Ukraine), заява № 2720/13 та 6 інших заяв, від 09 грудня 2021 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9.  Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Зокрема, Суд вважає, що втручання у майнові права заявників поклало на них непропорційний тягар з огляду на накладення на них як стягнення конфіскації всієї надлишкової суми готівки, додатково до штрафу.

10.  Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

11.  У зв’язку з цим Суд нагадує, що встановлення порушення не означає, що заявники не мали нести жодної відповідальності за порушення національного законодавства, яке вони вчинили не задекларувавши готівку (див. рішення у справі «Садоха проти України» (Sadocha v. Ukraine), заява № 77508/11, пункт 43, від 11 липня 2019 року).

III.  ІНШІ СКАРГИ

12.  На підставі тих же фактів у заявах № 864/16 та № 19254/16 заявники також скаржилися, що судові провадження у справах щодо порушення митних правил були несправедливими. Вони посилалися на статті 6 або 13 Конвенції.

13.  З огляду на всі наявні в нього матеріали Суд вважає, що ці скарги не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Отже, Суд доходить висновку, що скарги заявників у зв’язку з цим мають бути визнані неприйнятними відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

14.  У заяві № 864/16 заявник не подав жодних вимог щодо справедливої сатисфакції, хоча йому було запропоновано це зробити. Отже, Суд вважає, що немає підстав присуджувати йому якусь суму у зв’язку з цим.

15.  Стосовно решти заявників, то з огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі «Яремійчук та інші проти України» (Yaremiychuk and Others v. Ukraine), пункти 45 – 50), Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди, зазнаної заявниками. Він також вважає за розумне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку, в якості відшкодування матеріальної шкоди та компенсації судових та інших витрат і відхиляє решту вимог заявників у зв’язку з цим.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.    Вирішує об’єднати заяви;

2.    Оголошує прийнятними скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а решту скарг у заявах – неприйнятними;

3.    Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з непропорційними стягненнями у справах щодо порушення митних правил;

4.    Постановляє, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнали заявники;

5.    Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам у заявах № 19254/16 та № 31952/16 суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

6.    Відхиляє решту вимог заявників (у заявах № 19254/16 та № 31952/16) щодо справедливої сатисфакції, а також компенсації судових та інших витрат.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 грудня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

      Вікторія Марадудіна

(Viktoriya Maradudina)

В.о. заступника Секретаря 

Діана Сирку

(Diana Sârcu)

Голова