СПРАВА ШИНКАРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ШИНКАРЕНКО ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SHYNKARENKO AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 22822/23 та 6 інших заяв –

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

12 грудня 2024 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Шинкаренко та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

         Діана Сирку (Diana Sârcu), Голова,
        Катержіна Шімачкова (Kateřina Šimáčková),
        Микола Гнатовський (Mykola Gnatovskyy), судді,

та Вікторія Марадудіна (Viktoriya Maradudina), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 листопада 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1.  Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі – Конвенція).

2. Заявників представляв пан А.В. Пустинцев, юрист, який практикує у м. Дніпро, Україна.

3.  Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

4.  Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

5. Заявники скаржилися на неналежні умови тримання їх під вартою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Деякі заявники також висунули інші скарги за положеннями Конвенції.

ПРАВО

I.      ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

6. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II.    СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися, головним чином, на неналежні умови тримання їх під вартою та відсутність у них ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на статті 3 та 13 Конвенції.

8.  Суд зазначає, що заявники трималися під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявників під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Муршич проти Хорватії» [ВП] (Muršić v. Croatia) [GC], заява № 7334/13, пункти 96 – 101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що під час встановлення того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі «Муршич проти Хорватії» (Muršić v. Croatia), пункти 122 – 141 та рішення у справі «Ананьєв та інші проти Росії» (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149 – 159, від 10 січня 2012 року).

9.  У керівних справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, від 28 березня 2006 року) та «Сукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, від 30 січня 2020 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10.  Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявників під вартою були неналежними.

11.  Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.

12.  Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 і 13 Конвенції.

ІІІ. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

13.  Деякі заявники подали інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю в додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах, зазначених у таблиці в додатку.

ІV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

14.  З огляду на наявні в нього документи та свою практику
(див., зокрема, згадане рішення у справі «Cукачов проти України» (Sukachov v. Ukraine), пункти 165 та 167) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.    Вирішує об’єднати заяви;

2.    Оголошує заяви прийнятними;

3.    Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення статей 3 і 13 Конвенції у зв’язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту;

4.    Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю у додатку);

5.    Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 грудня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Вікторія Марадудіна

(Viktoriya Maradudina)

В.о. заступника Секретаря 

Діана Сирку

(Diana Sârcu)

 Голова